Я не граю, щоб виграти. Я граю, бо між ролами — тиша, де давні міфи дихають через алгоритми, створені не для прибутку, а для присутності. Перемога — це дихання після півночі.

Я не граю, щоб виграти — я граю, щоб пам’ятати. У тихі години після півночі, коли неонове сяйло згасає, а місто спить, я сиджу з чашкою чаю та спостерігаю за обертами — не як шуміт, а як ритуал.